Український народ може похвалитися чималою кількістю звичаїв та традицій. Вони діляться за регіонами, областями, районами та навіть селами. Взявши початок ще у сиву давнину, вони зберігаються й до сьогодні.
Надзвичайно цікаво проходить свято Петра і Павла у жителів Магерівської зони. Із розповіді старожилів із Городжева дізнаємося, що у свій час молодь збиралася юрбою, як тут кажуть, «петрати». Із трави вирізували невелике кільце, а всередину клали гостинці — цукерки, прянощі. Потім усі веселились, водили хороводи, танцювали. Звичай «петрати» зберігся у Городжеві й до сьогодні, хоча вже у дещо іншому амплуа.
Уже в перших числах липня юнаки збираються, щоб обговорити деталі щодо будівництва головного атрибуту цього святкування — так званої «буди». Усі роботи проводять гуртом. Найперше — дерев’яна основа, матеріал для якої привозять з лісу. Міцно скріпивши всі деталі у формі звичайного трикутного даху, її покривають. Для цього переважно беруть тростину, яку акуратно зв’язують у невеличкій кількості або сіно. Кілька ночей напередодні Петра хлопці сплять у буді. Як вдалось з’ясувати, у цього звичаю є своя історія. Колись дівчина на залицяння молодого кавалера з сусіднього села у відповідь вручила йому гарбуза, а хлопця обрала зі своєї вулиці. Юнак, щоб хоч якось помститись обом, петрівську буду спалив ще задовго до святкування. Отож тепер хлопці охороняють її заздалегідь, бо ж не знають кому їхні дівчата до вподоби.
І ось момент найцікавішого — 12 липня. Ближче до обіду молодь збирається біля буди. Дівчата-господині розкладають куплені заздалегідь цукерки, тістечка, прянощі, ріжуть фрукти, розливають сокиводи. А хлопці по-господарськи оглядають своє приміщення для святкування — чи міцна їхня споруда, а головне, чи висохла тростина. Оскільки свято припадає на середину літа, то спекотне сонечко ще ніколи не підводило і завжди сушило рослину. Після того, як юнаки і дівчата попетрають (пригостяться), розпочинаються музики (оскільки піст закінчився). А вже до танцю молодь припрошувати не треба. З першими нотками музики, під звуки українських пісень біжать танцювати. Досхочу повеселившись, зібравши навколо себе і дітей, і людей старшого віку, усі з нетерпінням чекають головного — по обіді буду спалюють. Під музику, танці, галас і сміх петрівське полум’я розноситься на сусідні села. Навколо багато людей, які вітають один одного зі святом та бажають щасливо діждати наступного Петра, щоб знову вкорте зібратись гуртом.
І хоча сьогодні ніхто й не пам’ятає звідки саме така традиція, та вона об’єднує молодь, гуртує до спільної праці та з року в рік не дає забути звичаї рідного краю.
Уляна КОПОТЬ.
