Гостем редакції «Відродження» сьогодні є шанований вчений, кваліфікований фахівець, мудрий, глибоко ерудований не лише у власній дисципліні; людина інтелігентна та делікатна, із дивовижним вмінням зрозуміло й просто пояснювати найскладніші питання, науковець, що прагне віднайти істину та бачення усіх процесів крізь призму власної науки.
Які тенденції розвитку науки? Які проблеми сьогодні постають перед українською наукою? Як нашим ученим вдається долати труднощі і залишатися вірними благородному процесу пошуку істини, навіть попри катастрофічну нестачу фінансування і державної підтримки? Про це ми поспілкувалися з нашим земляком, доктором біологічних наук, професором Ігорем КАПРУСЕМ.
Наука, як відомо, це така діяльність людини, яка передбачає отримання нових знань. Нині розвиток будь-якої країни в світі залежить від рівня розвитку науки й використання новітніх технологій. Сьогоднішня наука — це високотехнологічна сфера діяльності. Звичайно, що знання бувають різні, і тому для їх отримання потрібен різний рівень фінансових затрат. Окрім того, потрібні фахівці, які спроможні не тільки ці знання і уміння використовувати на практиці, але й передавати наступним поколінням шляхом їхнього навчання. Тому, в кожній країні існують певні наукові традиції та наукові колективи або школи, які спроможні проводити дослідження у різних галузях науки.
Україна належить до числа високорозвинутих країн, де науковій діяльності донедавна приділялася достатня увага з боку держави. Однак, в останні роки рівень фінансування вітчизняної науки почав швидко знижуватися. Це породило затяжну кризу, яка може обернутися для нашої країни в майбутньому втратою наукового потенціалу, знищенням відомих наукових шкіл і неможливості передавати набуті знання наступним поколінням. Хочеться вірити, що до цього не дійде.
На сьогодні наука в Україні зосереджена переважно в академічних установах, які належать до Національної академії наук України та п’яти галузевих академій, а також вищих навчальних закладах Міністерства освіти та науки України. Головна проблема — це необхідність реформування усіх академій для того, щоб наблизити їх діяльність до світових стандартів у цій сфері. Це дозволить розподіляти кошти не формально між науковими закладами, як зараз відбувається, а відповідно до їхніх наукових здобутків у певній галузі, які можна буде оцінити незалежними групами експертів за певними критеріями. Подібне реформування наукової діяльності вже відбулося і в вищих навчальних закладах. Окрім того, отримання коштів науковими колективами має відбуватися також на конкурсній основі. Кращі наукові проекти повинні отримати більше фінансування. На жаль, ці процеси оздоровлення української науки гальмуються чиновниками. Однак, хочеться вірити, що українська наука все ж матиме світле майбутнє.
— Ігоре Ярославовичу, знаємо, що Ваше коріння саме зі Жовківщини. Розкажіть про себе.
— Так, я народився у селі Глинську, де закінчив восьмирічну школу. У дев’ятому та десятому класах навчався вже в сусідньому селі Новій Скваряві. Після закінчення середньої школи продовжив своє навчання на біологічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, який закінчив із відзнакою. Згодом вступив в аспірантуру Московського державного педагогічного університету, де й захистив кандидатську дисертацію. Докторську дисертацію захистив в Інституті зоології НАН України в Києві. Тривалий час працював науковцем у Державному природознавчому музеї НАН України у Львові. Сьогодні працюю на посадах професора кафедр екології Львівського національного аграрного університету та Львівського національного університету імені Івана Франка. Моє життя вже багато років нерозривно пов’язане як із наукою, так і з освітою.
— Як формувались Ваші наукові та інші інтереси?
— Інтерес до природи й тваринного світу зокрема в мене пробудився досить рано, ще десь у 6 класі середньої школи, коли я випадково побачив у лісі неподалік села чорну форму гадюки звичайної. Тоді почав збирати інформацію про цей вид плазунів у книжках, і ця робота мене настільки зацікавила, що згодом перечитав багато іншої літератури про тварин, яку зміг знайти в сільській бібліотеці. Це вплинуло в майбутньому на мій вибір професії біолога і бажання займатися науковими дослідженнями. Хочу підкреслити, що в кінці минулого та на початку нинішнього століття, коли я працював у Державному природознавчому музеї м. Львова, Національна академія наук України виділяла чималі кошти для забезпечення наукової діяльності установ, які перебували під її керівництвом. Були організовані численні експедиції в різні куточки України для збирання польового матеріалу, закуплялося різне лабораторне обладнання для проведення досліджень, фінансувалися наукові видання, проведення конференцій, наукові відрядження та ін. Однак, за останні десять років фінансування української науки, на жаль, різко погіршилось.
— Скажіть, будь ласка, де провадите нині професійну діяльність і що у ній для Вас є головним, найціннішим?
— Як я вже згадував, нині приділяю більше уваги освітній діяльності в двох львівських університетах. Працюю не тільки зі студентами, але й аспірантами. Викладаю шість навчальних дисциплін, а також є науковим керівником магістерських дипломних робіт і дисертаційних робіт п’яти здобувачів наукового ступеня доктора філософії. Крім цього, намагаюся займатися науковими дослідженнями в рамках різних проектів зі спеціалістами Польщі, Ірану, Туреччини та Німеччини. Вважаю, що сучасна освіта та наука є запорукою розвитку й процвітання України як великої європейської держави. У сучасному технологічному світі знання вирішують усе. А щоб їх здобувати та використовувати, потрібні освічені й висококваліфіковані спеціалісти в різних галузях знання. На своєму місці я докладаю усіх необхідних зусиль, щоб навчати та виховувати таких спеціалістів.
— Сьогодні наука у світі стала вузькоспеціалізованою і надзвичайно дорогою. На скільки українська наука, зокрема біологія, інтегрована в передові світові тенденції?
— Звичайно, що наукова діяльність вимагає значних інвестицій, насамперед з боку держави. У багатьох галузях науки в Україні ще збереглися висококваліфіковані кадри та є задовільна матеріально-технічна база для досліджень, незважаючи на існуючі проблеми останніх років. Переконаний, що українська наука, зокрема біологія, досить добре інтегрована в світову науку, про що свідчать численні публікації українських вчених-генетиків, клітинних біологів, фізіологів та ін. в провідних закордонних виданнях. Українських учених активно запрошують до провідних наукових центрів світу для проведення досліджень, стажування молодих спеціалістів і вирішення тих чи інших наукових завдань. Однак є чимало проблем, які вимагають нагального вирішення представників влади. Зокрема, зупинити процес відходу талановитої молоді з освітніх і наукових інституцій, провести реформування національної та галузевих академій наук, покращити рівень фінансування освітніх і наукових установ, оновити існуюче обладнання для проведення досліджень та ін.
— Що, на Вашу думку, чекає нас за такого розкладу у майбутньому?
— Незважаючи на все, сподіваюся, що українська наука відродиться у найближчому майбутньому і посяде достойне місце в світовій науці. Адже українці є талановитою нацією, ними зроблено багато видатних наукових відкриттів у світі. Я оптимістично дивлюся у наукове майбутнє України. Впевнений, що Україна дуже швидко вирішить існуючі проблеми і стане високотехнологічною процвітаючою країною.
— Із точки зору біолога та еколога, які перспективи розвитку Жовківщини на цій стезі, на чому мало б зосередити увагу районне керівництво, зокрема місцеве самоврядування?
— Я думаю, що найважливіше, що повинна робити місце-ва влада, це покращувати якість шкільної освіти та створювати нові робочі місця, щоби українці не шукали кращої долі для себе за кордоном, а залишалися працювати в своїй державі, розбудовуючи її. Варто було б також більше уваги приділяти екологічному вихованню населення і вирішенню існуючих екологічних проблем району. Жовківщина є перспективним регіоном для розвитку екологічного туризму з огляду на близькість мальовничого Розточчя. Тому, популяризація наявних природних і рекреаційних ресурсів регіону, а також створення екотуристичних маршрутів також може бути предметом окремої уваги районного керівництва.
— Які у Вас інтереси, окрім науки? Як відпочиваєте, відновлюєте сили? Чи часто буваєте на своїй маленькій батьківщині?
— Насправді, професійна науково-освітня робота забирає дуже багато часу. Тому, на відпочинок його майже не залишається. Дуже люблю подорожувати, активно відпочивати на природі, рибалити. Вже давно займаюся бджолярством, радше як аматор. Частину вільного часу приділяю вирощуванню деяких садових і городніх культур і, насамперед, прянощів. Ці заняття швидко відновлюють втрачені сили. Останнім часом частіше буваю у рідному селі. Там залишилася батьківська хата, де приємно проводити час в літні місяці.
— Ви досягли значних успіхів у кар’єрі, у науці. Чи наслідують Вас Ваші діти?
— Творча наукова робота є досить складним заняттям. Вона вимагає великого терпіння, наполегливості і самоорганізованості. Для багатьох людей, в тому числі й моїх дітей – це малопривабливе заняття. Тому, вони обрали інші професії для себе.
— І наостанок. Що думаєте з приводу теперішніх подій в Україні, зокрема довготривалої і важкої війни для українців?
— Звичайно, що будь-яка війна — це зло, яке забирає багато людських життів, підриває економіку, знищує існуючу інфраструктуру і погіршує рівень життя людей. Важливо, що у цій війні українці зрозуміли, хто є їхнім основним ворогом і навчилися йому протистояти. Дуже важливо також зробити правильні висновки з цієї страшної події. Але після будь-якої війни завжди наступає мир. Хочеться щоб він наступив якомога швидше. Політики повинні зробити усе від них залежне, щоб зупинити бойові дії на Сході. Хочеться, щоб Україна заплатила якнайменшу ціну за нав’язану нам війну.
— Дякуємо за цікаву розмову.
Розмовляли
Зоряна МИКИТЮК,
Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ
