Після російської анексії Криму Львівщина прйняла понад півтори тисячі кримських татар. Кримські біженці знайшли прихисток і на гостинній Жовківщині, до нас прибуло 11 сімей із півострова. Гості поселилися у Бишкові (4 сім’ї), Куликові (3 сім’ї), Жовкві, Дублянах, Малехові, Мацошині.
Ми відвідали найбільшу кримсько-татарську сім’ю, яка поселилася у Бишківській сільській раді, на хуторі Лущики. Зазначимо, що гостей із Криму зустріли із розумінням та доброзичливістю – ці чесноти притаманні нашим краянам, які завжди готові відгукнутися, допомогти у важку хвилину. Як кажуть, чужої біди не буває. А покинути свій рідний дім, нажите майно і шукати прихистку — ой, як нелегко — ані морально, ані фізично. Кримські біженці сподіваються, що все ж таки повернуться на свої освоєні території.
Ярослав Хлищ із дружиною Ганною, які проживають у Бишкові, на хуторі Бучми, зголосилися прийняти кримських татар, які втекли від російської військової агресії. «Ми погодились допомогти, прихистити переселенців із Криму, — розповідає пані Ганна, — але, коли під’їхав автобус, трохи, чесно кажучи, були подивовані. На подвір’я зайшло аж дев’ятеро гостей, двоє дорослих і семеро дітей. Тому ми перебралися у літню кухню, а їх поселили у будинок. Наші діти й онуки живуть окремо».
Із розумінням відгукнулися й інші односельці. Кухня швидко наповнилась різними продуктами.
Хто приніс сир, сметану, молоко, яйця, а хто — асортимент закруток, круп. Одна жінка зарубала аж дві курки на бульйон багатодітній сім’ї. Одинокий чоловік, який не мав чогось заготовлено, купив для особливих гостей аж 10 пляшок олії. Отак, щиро і доброзичливо прийняли кримсько-татарську сім’ю.
У родині Хлищів переселенці прожили п’ять днів, а потім переїхали в окремий будинок на хутір Лущики. Про це подбали голова і секретар Бишківської сільради. Господарі обійстя проживають у Львові, а приїжджають лише на вихідні, тому погодились поселити велику родину із Криму.
До нового помешкання кримських татар ми завітали разом із Ярославом Хлищем, який допомагав їм переїжджати й облаштовувати побут, і сільським головою с. Нової Кам’янки Ярославом Ребцем, який уже відвідував прибулу сім’ю, і завжди приносить солодощі для дітей.
Нас приємно зустрів господар родини Лєнур Нєбієв і його дружина Лєніє. Обидвоє — молоді люди, чоловікові 40 років, а жінці — 38. Ми спілкувалися з головою сім’ї,
бо дружина і дочки після привітання зайшли у хату, лише гостинно винісши стільці. Зазначимо, що родина Нєбієвих належить до релігійних татар, які строго дотримуються звичаїв і традицій, і в такому дусі виховують дітей. Представники жіночої статі ходять у хіджабах, дещо уникають спілкування із чоловіками.
У кримській родині восьмеро дітей. Найстарша дочка 18-річна Мєрієм залишилась у Криму, у неї своя сім’я. Вона одружилася у 16 років, а два тижні тому народила дівчинку Саміру. Дочкам Райме — 17 років, Хабібе — 14 р., Сабріє — 12 р., синам Махмуду — 10 р., Дауду — 8 р., Айюбу — 7 р., а найменшій донечці Зєйнеб лише півтора року. Отака велика і дружня родина кримських татар нині проживає у Бишкові. Батьків і дочок ми застали удома, а хлопці були у школі, це саме їх перші дні навчання.
Спілкуючись із головою родини, розпитуємо, що змусило їх покинути Крим і як влаштувались у нашому районі?
— Коли російські війська почали захоплювати територію Криму, військові бази і приміщення, ще не було відомо, чи будуть військові дії, чи ні, але перебувати там стало небезпечно. Ми проживаємо у Нижньогорському районі, 40 км від Джанкоя. А у нас — велика сім’я, тому вирішили на деякий час покинути півострів.
Львівська облдержадміністрація одна з перших почала організо-вувати прийом біженців. Ми задзвонили на телефон гарячої лінії. У Львові нас зустріли на вокзалі, прийняла сім’я у Сколівському районі, там ми прожили два тижні. Одночасно з нами виїхала ще одна сім’я, яка прилаштувалася тут, у сусідньому селі. Тому, здзвонившись із місцевою сільською радою, перебрались ближче до них. Спочатку жили у Ярослава Івановича, а тепер тут. Дуже дякуємо усім за допомогу і розуміння нашої ситуації. Місцеві люди знесли продукти на півроку наперед. У нас є де жити і є що їсти. Нас не залишили наодинці із проблемою.
— Чи не боялись «бандерівців», якими лякають у Криму?
— Ні, з острахом не їхали. Ще раніше я цікавився історією Західної України, читав про людей. Тому у "казки" російських ЗМІ не вірили. А тепер пересвідчились особисто у вашій щирості і доброті. Поки нема визначеної перспективи у Криму, залишатимемось тут.
Хлопці навчаються у місцевій школі. Дівчата — вдома, бо в Криму здобували освіту екстерном. Згідно із релігійними нормами, дівчата при переході у жіночий вік, тобто із статевою зрілістю навчаються окремо від хлопців. Тому на законодавчому рівні у Криму їм дозволено далі здобувати освіту екстерном. Отримані завдання виконують вдома, потім пишуть контрольні та складають іспити.
— Я закінчив Бахчисарайський будівельний технікум за спеціаль-ністю технік-будівельник. Працював у державній будівельній організації, коли було фінансування. Потім виконував різні будівельні роботи приватно. Збудував власний дім, зараз за ним наглядають батьки.
Кримські татари не хочуть жити у російській державі, яка недобре відноситься до мусульман. У нас трагічна історія із депортаціями. Наші політичні і релігійні переконання на території Росії зазнають серйозного утиску. Наприклад, мати Коран або його переклад вважається екстремістсько-терористичною діяльністю. Українське законодавство дозволяє нам відстоювати свої права, у російському – більше диктатури і порушень прав людей.
Останніми роками у Криму кримські татари активізувались, особливо молодь, почали дотримуватись своєї релігії, звичаїв. Старші люди мають страх, бо Росія усе ущемлювала. Був час, коли не було жодної мечеті, знищено грамотних людей, тобто проводилась суцільна комунізація.
Повернувшись у Крим, татари почали відстоювати свої релігійні переконання.
— Розкажіть про татарські традиції.
— Мусульмани-татари моляться п’ять разів на день. Перша і найважливіша молитва, ранішня, проводиться обов’язково ще до сходу сонця. Друга, обідня, — коли сонце сходить із зеніту (зараз це приблизно о 13-й годині). Третя молитва післяобідня, четверта по-народному називається вечірня, а по-релігійному – західна, коли заходить сонце. П’ята – вечірня, сонце зайшло, але є ще червона заграва. У давнину не було годинника, і найбільш точно визначали час за сонцем. Так і нині ми визначаємо час молитви за сонцем.
Згідно з ісламом, у татар є два великі свята. Це жертвоприношення або по-татарськи курван. Друге велике свято пов’язано із постом (рамазан), який триває 29-30 днів, залежно від фази місяця. Цьогоріч святкування припадає на 28-29 червня. На час посту не вживаємо їжу від сходу сонця і до його заходу. Окрім маленької доньки, цього дотримуються усі члени сім’ї. Після посту наступає розговіння – спільне велике святкування, буває на 200 і більше людей.
У нас категорично заборонено вживання спиртного, без алкоголю і весілля правляють. У харчуванні не вживаємо свинини і м’яса хижих тварин, а в рослинній їжі відмінностей немає. Готуємо й український борщ, вареники. Благами цивілізації — мобільними, комп’ютерами та ін. — користуємось у межах, незаборонених релігією.
— Як розподілені обов’язки у Вашій великій сім’?
— У нас жінка, найперше, — мати, дружина, сестра. До повноліття діти перебувають під опікою матері. Тільки у сім’ї, а не за її межами, дається родинне виховання. Тому наші діти дитсадки не відвідують. Та й у нас — садок удома, старші діти доглядають за молодшими, дівчата готують їсти. Особливу увагу звертаємо на тісний зв’язок у вихованні від батьків до дітей. Дівчата можуть одружуватись із хлопцями інших національностей, але обов’язково мусульманами.
— Лєнуре, чи відчуваєте мовний бар’єр у спілкуванні на наших теренах?
— Українську мову розумію на 95 відсотків, але ще не розмовляю (на українські запитання Лєнур відповідав російською). Моя дружина вільно спілкується українською. Діти навчались у Криму в україномовних школах, тому і тут у місцевій школі немає проблем із українською мовою викладання. Хлопці призвичаїлися і подружилися з однолітками. Якщо живемо в Україні, то й мову українську треба знати.
Узагалі наш народ вирізняється тим, що вивчає по декілька мов. Якщо татари живуть серед багатонаціональних меншин, то знають по 3-5 і більше мов. Хорошою манерою виховання вважається прийти у гості і спілкуватися мовою господарів. Мовної проблеми у нас немає, на відміну від російськомовних. Росіянин може один жити у селі, але говорити тільки по-російськи. Їм притаманний імперський шовінізм.
Уляна Лащівська.
Світлини Ярослава Глутковського.
