Так уже повелося в Україні, що гостей завжди зустрічали хлібом-сіллю. І не тільки… До їх приходу, аби здивувати, добре почастувати, вправні господині готували чимало м’ясних страв, звісно, не у дні посту, наприклад, душенину. Навіть збереглися давні кулінарні рецепти…
Таку страву я спробував ще у дитинстві, коли проводив шкільні канікули (здебільшого літні, рідше — зимові) у дідуся та бабусі на Тернопіллі. А готувала її бабуся у традиційній селянській печі, розпалюючи дровами, інколи додаючи жменьку вугілля. Всю кулінарну магію здійснювала тільки у глиняному горщику, хоча мала й металеві каструлі. Але в глиняній посудині таки смачніше!
Коли бабуся вперше запитала: “А душенину їсти будеш?..”, я, наївний, не міг второпати: чию ж то душу буду їсти?.. Хіба так можна?!. Для приготування душенини найчастіше брали м’ясо зі свинини, різали на шматочки середньої величини, обсипали борошном або обвалювали в ньому, складали у горщик, заливали окропом, нерідко сироваткою або сметаною, іноді до юшки додавали сирівець (хлібний квас), клали сиру цибулю, моркву, спеції, посипали сіллю і тушкували до готовності.
Їли з вареною картоплею, кашею (насамперед гречаною), щедро поливали підливою. Дехто з господинь готував душенину (інші народні назви —душненина, душнина, печені) разом із картоплею. Влітку зумисне готували до неї зелений салат з кропу, петрушки, цибулі, щавлю (брали тільки листя і стебла), поливали олією.
Ця страва була поширена здебільшого у святковій трапезі. Багатші селяни готували її частіше. Не вийшла вона з кулінарної моди і тепер.
Тарас ЛЕХМАН, журналіст.
