Секрет злагодженої та плідної праці — в командній роботі
Скромність у всі часи була чи не головною окрасою людини. А якщо така риса притаманна керівникові — то й поготів.
Тетяну Думу — голову однієї з найбільших сільських рад району — Липницької — усі, хто її знає, поважають саме за неабияку скромність, безвідмовність і працьовитість.
Нелегка доля війта величезної громади, у яку входять аж одинадцять населених пунктів, лягла на плечі цієї тендітної жінки. Та вона не з лякливих, бо з 1998 року працювала вже тут землевпорядником та секретарем сільради.
Людям, що коли-небудь «варилися в цьому котлі», добре відомо, що робочий день сільського голови закінчується далеко не о шостій годині, як повинно бути зазвичай. У прийомні дні очільник працює з людьми — кожного вислуховує, шукає, як швидко можна вирішити посталі проблеми, намагається зрозуміти, чого люди хочуть, та заручитись їхньою підтримкою. А ще на керівника сільської громади завше чекає нескінченна паперова робота — там підписи поставити, там завізувати, відправити, прочитати, дати відповідь… Поки усю її не буде зроблено, то про завершення робочого дня й думати не слід, бо зранку будуть нові справи.
«Секрет злагодженої та плідної праці у кожній сільській раді зовсім не у її голові, а в команді, депутатському корпусі, активі громади та людях, які тут працюють і проживають, і у тих справах, які вдається успішно і вчасно завершити», — так вважає Тетяна Дума. Нам, журналістам, часто доводиться бувати у сільських, селищних, міських радах, знайомитися з методами роботи та досягненнями кожної команди. Частіше керівники хваляться виграними та втіленими у життя мікропроектами, завершеними справами, оновленими будівлями тощо. І це добре, бо не лише сусідам слід знати про успіхи колег, а й мешканцям в іншому кінці району цікаво познайомитись із життям віддалених від них громад. Коли ми приїхали у Липницьку сільську раду, то голова, усміхнувшись, щиро промовила: «Та в нас усе, як у всіх!». То таки правда, чого-чого, а хвалитися людину не навчиш!..
Добрий господар почувається щасливим, коли має відбірне насіння, з якого очікує найкращого врожаю. Саме тому, певно, разом із війтовою ми поїхали до Липницької школи, що є однією з п’яти на території цієї ради.
Досить велике приміщення, як для села, виглядає ошатно й доглянуто. Побудоване у 1980 році, було розраховане аж на 625 учнів! Тоді на території ради функціонував успішний колгосп, тож і планувався довіз дітей з усіх навколишніх сіл. Та розвал союзу і становлення незалежної України все змінило. Директор Ярослав Сухович пригадує, що коли прийшов у школу далекого 1989-го, то тут навчалося 238 учнів, зараз є 106, серед яких 13 першокласників та 8 одинадцятикласників. «Школярик» довозить дітей з Голокам’янки, Помлинова, Старого Села та Стадницьких (раніше возив ще й з Равського, тепер там є нова школа. А з Лужок та Загір’я немало дітей ходять до Рава-Руських шкіл). Участь у мікропроектах упродовж останніх трьох років дозволила замінити 28 вікон, немало зовнішніх та внутрішніх дверей. Підготували територію під майданчик зі штучним покриттям, бо дитмайданчик біля школи уже облаштовано. Виготовлено проектно-кошторисну документацію на перекриття даху школи. А своєю головною місією на освітянській ниві Ярослав Сухович вважає збереження школи та її розквіт. Директор вірить, що у майбутній ОТГ саме їхній навчальний заклад стане осередком знань, і тут навчатимуться сотні учнів.
З особливою гордістю керівник педколективу говорить про випускників та учнів, що прославили її своїми успіхами (Роман Гоцій був володарем президентської стипендії!), тепер багато з них є очільниками провідних фірм не лише в Україні, а й далеко за кордоном. Втішають рівнем знань й нинішні школярі. Так, нещодавно перемогу у районній олімпіаді з німецької мови здобув Михайло Вовк, почесне друге місце — у восьмикласника Віктора Клуба, а дев’ятикласниця Ярина Саламаха — взяла «третю» висоту.
Діти разом із наставниками мають тут неабиякий талант до творчості. У цьому ми переконалися, коли випадково стали свідками гарного родинного свята “Рідна мова в рідній школі”, організованого вчителями-словесниками до Дня української писемності. Сюди зійшлися родини учнів 11, 10, 9 класів (Стецини, Саламахи, Огорілки). Діти декламували вірші про мову, читали гуморески дідусі учнів Романа Огорілка і Василя Деви, майстерно грали ролі в уривках п’єс мами Анни Стецини та Соломії Огорілко. Цілі сім’ї змагалися у складанні слів, віршів, знанні прислів’їв та приказок. Лейтмотив свята звучав так: “дорослі і діти, бережіть рідну мову, шануйте на-родні звичаї і традиції, живіть дружно”.
Пощасило нам завітати й у місцевий дитячий садочок. Його керівник Галина Гнідець радо запросила оглянути, як живе і забавляється малеча, познайомила з вихователями й помічниками. Усміхнені діточки несподіваним гостям теж були раді — вони тут відкриті й привітні, як і їхні
наставники. Майже 40 хлопчиків та дівчаток з Липника, Равського та Голокам’янки (дітей довозить «Школярик») складають дві групи. Ми познайомилися з вихователями Марією Гринчук, Ганною Банах та помічником Надією Омеляш. У теплих і світлих кімнатах малечі комфортно і затишно. Керівництво садочку про це дбає. Так, завдяки успішно втіленому у життя мікропроекту, що вартував майже 300 тис. грн., у великому двоповерховому приміщенні зроблено нову систему опалення. Галина Гнідець не перестає дякувати війтовій за постійну допомогу (лише до мікропроекту сільська рада додала 100 тис.грн., до того ще було повністю оновлено харчоблок). Неабияк постаралися для цього й батьки дітей, зібравши більше 52 тис. грн. Тепер залишилося встановити лишень димохідну трубу — і все запрацює по-новому! А місця у садочку — достатньо. Адже колись тут була школа з двозмінним навчанням та п’ятьмастами (!) учнями.
Дуже кортіло нам побачити, як виглядає нова сільська школа, адже у Равському їй всього за 10 років. До того — з 1954 до 2007 — приміщення храму знань, кажуть місцеві, годі було назвати школою. Тепер же такій школі, що є у равських дітей, позаздрять міські учні. Один лиш зовнішній вигляд приміщення та подвір’я чого варті!
Директор Ірина Кушта люб’язно познайомила нас із педколективом, побачили ми просторі світлі класні кімнати, актовий (спортивний) зал із батутом (його діти отримали як подарунок-несподіванку на спеціальному святі, яке щорічно проходить у школі), де навчаються 63 учні.
Зазирнули ми й у комп’ютерний клас, де займалися хлопці-старшокласники, гарну бібліотеку з майстерно оформленими виставками, пройшлися коридорами, прикрашеними поробками дитячих рук. Є тут й куточок із великим портретом у вишитому рушникові уродженця Равського, першого лицаря Золотого Хреста бойової заслуги УПА — Дмитра Пелипа, відомого історії як “Ем” та “Євшан”, аби діти знали й пам’ятали свого героя.
Плекає надію керівниця й про зведення у майбутньому другої черги школи, що колись планувалася. Каже, що з такою головою ради, яку вони собі обрали, можна таки сподіватися на здійснення мрій.
Тут таки, у Равському, пощастило нам познайомитись із ще однією активною і завзятою людиною — завідувачкою місцевого Народного дому Оксаною Гнідець (на світлині зліва). Про неї почули немало хороших відгуків. Кажуть місцеві, що ця тендітна жіночка є справжнім вогником, що
запалює у рідному й сусідніх селах не лише молодь, а й людей поважного віку. «Вона не втомлюється організовувати й створювати приємні й цікаві заходи для людей. А викладається — сповна. Молодь не пропускає жодної щотижневої дискотеки, тут Оксані допомагає син — він є місцевим діджеєм», — ділиться з нами Тетяна Дума. Приміщення Народного дому
у селі — чимале. Тому й тематичні вечори тут проходять гамірно й велелюдно.
Побувавши у такій раді, як Липницька та поспілкувашись з таким керівником території, ми зрозуміли: головне у роботі сільського голови — щоб не було самозаспокоєння. І коли є можливість стати кращими, чому ж нею не скористатися?..
Надія Байбула
