Минулої суботньої днини у с. Малехові, на Полі Скорботи, освятили пам’ятник новітньому Герою Тарасу Дорошу, який загинув від снайперської кулі, стримуючи наступ московських агресорів на східних теренах України.
Участь у заупокійній Службі Божій, урочистому посвяченні скульптури та надгробної плити Тарасу Дорошу взяли священнослужителі найближчих сіл, очільники області, району, зокрема голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин, голова Жовківської РДА Надія Щур, заступник голови Жовівської РДА Юрій Дубневич, фахівець з соціальної роботи Жовківського РЦСССДМ Марія Бліхарська, голова села Малехова Володимир Сеньковський, голова Львівської крайової організації Народного Руху України Андрій Корнат, а також депутати, представники громадськості, друзі, побратими, рідні та близькі.
У глибокій скорботі кожен схилив голову перед пам’яттю нашого земляка, серце якого зупинилося так рано.
Освячуючи пантеон слави Новітньому Герою, настоятель храму Собор Пресвятої Богородиці о.Ігор підкреслив: «Ми не знаємо ні дня, ні години, коли Господь покличе нас стати перед Його лицем. Я переконаний, що життя Тараса було суцільне приготування, щоб гідно служити Богові і любити ближнього. І ця його любов проявлялася у вчинках, у діях. Нехай пам’ять про нього у наших серцях буде вічною».
«І, на жаль, від снайперської кулі ми втратили нашого Тараса, але отримали Героя України. Хлопця, який став прикладом патріотизму, безмежної любові до своєї країни, до людей, прикладом християнства. Ми просимо Господа Бога, щоб ці молоді жертви не були марними. Дай Боже нам миру в Україні», – сказала очільниця району Надія Щур.
Добрі слова на адресу Тараса прозвучали і від Олександра Ганущина та Андрія Корната, а Оксана Бісик прочитала вірш-присвяту.
«Висловлюємо слова вдячності усім, хто своїми молитвами, пожертвами, словами підтримки та розуміння нам допомагав упродовж скорботного періоду», — звернулися батьки Тараса Руслан Миронович та Галина Володимирівна. А дружина Уляна в знак пошани пригостила усіх присутніх солодощами.
Не можемо, не маємо права забувати, якою ціною дається нам свобода та спокій у наших домівках. Маємо нагадувати про це у поминальних заходах, у пам’ятних дошках, відтворювати героїчні постаті у скульптурах. Наш обов’язок: пам’ятати і шанувати людей, які пожертвували найціннішим – життям. Ми повинні ревно молитися за душі невинно убієнних, щоб родини відчули, що втрати їхніх близьких не були даремними.
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
