Борися – побореш,
Вкраїно моя!
Моя Україно! А де ж твої діти?
Розкидані всюди, як зірвані квіти:
Одні помідори збирають в Іспанії,
Інші – виноград в італійській Тосканії.
Сибірську тайгу інженери корчують,
А вчителі десь начорно працюють.
Ти благословіння дістала від Бога,
А така зруйнована, і така убога.
А де ж, Україно, твоя берегиня,
І жінка, і мати, і господиня?
У чужому домі мусить терпіти
І щодень няньчити несвої діти.
В чужій родині прати, варити
І за своєю землею тужити.
А де ж твоя пісня, а де ж твоя мова,
Така милозвучна й така чудова?
І хоч незалежності маємо час,
То «руска» – так всюди кажуть на нас.
А де ж козаки, Україно, твої,
Що залишили оселі свої?
Чи в сонячний день, чи в дощову днину,
В багатого пана гнуть свою спину…
Нема тої Січі, що була славна,
Чим Україна гордилась здавна.
По шляхах незнаних розкидані всюди
Твої таланти і здібні люди,
Далеко за морем десь щастя шукають,
Але чи знаходять, чи звідти вертають?
Терпіли й мовчали ми всі до пори,
А нині повстали твої прапори
І переможно на вітрі тріпочуть
Долю Вкраїни змінити хочуть.
Історію творять на наших очах,
Піднесення всюди – у селах й містах.
Про краще майбутнє хай сповниться мрія,
В гарячих словах – і віра, й надія.
Як море в час бурі вирує Майдан,
Пора вже звільнитись від пут і кайдан.
Там волю відстоює молодь твоя,
Борися – побореш, Вкраїно моя!
Галина Карпа.
