Тернова життєва дорога чекала на немовля, що прийшло на світ у Святий вечір далекого 1938 року у селі Рахнівці на Вінниччині. Василь Семенович Стус — поет, літературознавець, критик, філософ, співтворець сучасного українського відродження, український інтелігент, громадянин-патріот, політв’язень, лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка, Герой України…Він умер, але не зганьбив свою честь, гідність, совість… Яскравий представник шістдесятництва, що пішов на відкритий конфлікт з брежнєвським режимом, не зміг жити так, як диктувала система: «Хочеш жити — в землю дивися. Очей зухвалих не піднімай!» (Л. Костенко). То була людина, що говорила і писала за будь-яких обставин голосно, як перед Богом. І заплатила за це життям.
Щороку святкові січневі дні Стусівські читання, що проходять в Україні та у діаспорі по всьому світу, збирають інтелігенцію, всіх, кому небайдужі національна ідея та українська культура: письменників, науковців, митців, вчителів, прогресивну молодь.
Народився Василь Стус у селі Рахнівці Гайсинського району на Вінничині у багатодітній сім’ї селян. Навчався у школі на Донеччині, куди переїхала родина. Закінчив Донецький педінститут. Служив три роки у “стройбаті” на Уралі. Аспірантура у Київському інституті літератури ім. Тараса Шевченка «завершилась» виключенням за участь в акціях громадського протесту. Сім років працював на різних тимчасових роботах. Арештований, відбув чотири роки у мордовських таборах суворого режиму. Далі — три роки заслання в магаданському краї. Другий арешт — за участь у правозахисній гельсінській групі, засуджений на п’ятнадцять років – відбув п’ять… 4 вересня 1985 року, на сорок сьомому році життя, помер у таборі особливого режиму на Уралі. Був похований у безіменній могилі під номером дев’ять на табірному цвинтарі.
Уже в 1989 р. прах поета було перевезено і поховано на Байковому цвинтарі в Києві. І, на жаль, посмертно присуджено Державну премію ім.Тараса Шевченка за збірку поезій «Дорога болю» та присвоєно звання Героя України (2005 р.).
Євангельська істина гласить: «Зерно не дасть плоду, поки не вмре». Стус — творець книги великого національного болю – оплатив своє слово життям. Він гідно проніс іскру Божу, яку дарував йому Господь, залишившись непримиренним та суворим на своєму праведному шляху.
Василь Стус — щаслива людина, бо його багата поетична спадщина не пропала, хоча і лежала у прірві. Знайшлося кому рятувати його творчість — збирати, опрацьовувати, видавати. Для нас він — реформатор української поетичної мови, справжній новатор у галузі витонченого слова, а його переклади англійською, французькою, німецькою віддзеркалюють ваго-мість неабиякого таланту.
Безцінні збірки віршів «Круговерть» (1965 р.), «Зимові дерева» (1965 р.), «Веселий цвинтар» (1971 р.), «Час творчості» (1972 р.), «Свіча в свічаді»(1977 р.), «Палімпсести» (1986 р.) … І сотні перекладів, віршованих творів, знищених тюремними наглядачами, яких ніхто ніколи не побачить… Окрім самого Господа…
Такими, як Стус, Україна протестувала, страждала та вмирала. Проте воскресала знову і знову, щоб відроджувати націю, боротися за незалежність.
Надія БАЙБУЛА.
