Головна Поезія Поезія жовківчан про ситуацію в Україні

Поезія жовківчан про ситуацію в Україні

79
0

Не будь байдужим!

Стояти осторонь,

Коли Вкраїна гине?

Стояти поряд спостерігачем?

Вже небо падає

Під ноги синє…

Так підіпри ж його своїм плечем!

Не будь байдужим! —

Материнські рани

Синівською любов’ю ізціли.

Свій хист і розум,

Тобі Богом дані,

У справу честі й совісті втіли.

Не будь сліпим! —

Поглянь на Україну:

В агонії і села, і міста…

Чи то благання,

Чи прокляття, сину,

Шепочуть посинілії вуста…

Ольга БУДНІКОВА.

Як важко мамі сина хоронити,

І діточкам малим прощатися  з отцем.

І нам усім про це не забувати,

За нас усіх пропав він не один.

Життя забрали в хлопців-патріотів,

За те, що мрія в них була одна,

Щоб вільно жила наша Україна,

І не вертався в край наш сатана.

Цих нехристів не треба нам судити,

Бо їх усіх вже Господь покарав.

Вони хотіли довго панувати,

Та судний справедливий день настав.

Народ збудився, вийшов на майдани,

Бо у людей терпець ся увірвав.

Щоб більше в нашій рідній Україні

Бандит і злодій вже не керував.

Для всіх злодіїв влада ся скінчила,

Бо все, що вкрали, треба повертати,

А не як Пшонка, Захарченко і Добкін

З манатками з країни утікати.

Чому втікають гади з України,

Якщо вони по-людськи керували?

Адже у них була одна лиш мрія —

Що мало в Україні ще накрали.

Колись брехня й неправда випливає,

Бо справедливість завжди верх бере.

Якщо з людьми хтось чесно поступає,

Такий спокійно в світі проживе.

Роман ЛІСОВИЧ.

Народу України

Імена… Імена… Їх багато імен…

Що від нас відійшли в безконечність…

Бо народ України піднявсь в боротьбі

За волю свою й незалежність.

Ніхто собі того не міг уявити,

Нам навіть не снилось це в сні.

Що бандитська рука буде рвати країну,

Горітиме Київ в вогні.

І снайперські кулі летіли щосили,

Вбивали невинних дітей,

Батьки за дітей відімститись спішили,

Загинула сотня людей.

Спинись, перехожа людино!

І Сотні Небесній вклонись,

А потім ти стань на коліна

І щиро за неї молись!

За те,  щоби гідність і воля

У нашій країні були,

Ця Сотня Небесна Героїв

За тебе життя віддали.

Галина СУХОРУДЧЕНКО, м. Рава-Руська.

Мрії "рашофашистів"

На межах України стоять війська ворожі —

Російські шовіністи війною нам погрожують.

Забрали Крим єхидно — сподобалось бандитам:

І край весь захопити бажають паразити.

Спить Путін: йому сниться прекрасная жар-птиця —

Так Ірод у сні марить про славную столицю.

Загарбати він хоче усю нашу державу,

Щоби собі привласнить князів великих славу.

Не думає зухвалець, що це йому не вдасться,

І зло його порочне, як бумеранг, воздасться…

Усе, що кат призначив для нашого народу —

Покутою обернеться агресорському роду.

Ми будемо Вкраїну завзято захищати,

А допоможе в цьому з небес Святая Мати.

Щоб ворога розбити й назавжди відігнати —

На бій з лукавим всім нам дружно треба стати!

                                                        Марія ОРИЩИН.

У ворожій облозі

Стоять сади заквітчані, неначе у диму,

У час цей референдум призначили в Криму.

Під дулом автоматів збирається народ —

Хода його невпевнена, немов на ешафот:

Наляканий, обдурений люд долю обирає,

А Путін-нечестивець вже руки потирає…

Він думає, що Господа за ноги ухопив

І ласий шмат земельки чужої прихопив.

Та Бог на супостата з небес піде війною —

І буде бій смертельний з московською ордою.

Це Каїн-братовбивця ввірвавсь в нашу державу,

Злорадно усміхається, під’юджений лукавим.

Нічого не залишилось святого у душі,

Зухвалець підраховує численні бариші.

Російський самодержець живе у беззаконні,

Весь світ земний тримаючи у блудному полоні.

Наліво та направо він бреше, як собака,

Бо манією величі страждає неборака.

Ми просим демократів усієї планети

Відвернути та відвести бандитські багнети.

В двадцять першому столітті гніт не допустити:

Забирайтеся, приблуди, із нашого Криму!

Геть чвалайте, посіпаки, на свої простори

І залишіть у спокої наше Чорне море!

У Сибіру, в Магадані: земель — не оглянуть,

Та бажає з Москви карлик чуже "прикарманить".

Хай співають в Україні солов’їні хори,

Будуть вільні, будуть мирні лани наші й гори.

Правда сили, щоб згасила всякий вражий прояв!

Слава Україні!  Вічна слава її Героям!

                                           Марія ОРИЩИН.

 

Без надії сподіваюсь

У світі нашім прагматичнім,

Жорстокім, злобнім і цинічнім,

Де мало так тепла душі,

І де красу беруть під ноги,

В пошані лицемірства тоги —

Надію на святе лиши…

Щоб скоренити нашу ницість,

Невігластво, облудну дійсність —

Затупляться мечі й ножі…

Повірити в земне й небесне,

У помисли високі й чесні —

О Боже милий, поможи!

Ольга БУДНІКОВА.

Син

Пробудилась вся наша Вкраїна,

Озирнулась, як живе весь світ.

Мати свого сина-патріота,

На могилі, наче тінь, стоїть.

Бо вогонь і все кругом палає,

І все навколо димом завело.

Та горить велике серце гніву,

Що людей до помсти привело.

І стоїть старенька, похиливши

Бідну сиву голову свою.

Бо впізнала тут свою кровинку,

Що поклав він голову свою.

Роман ЛІСОВИЧ.

Я вірю!

Я вірю прісно

У земне й небесне.

Я вірю в Матір

І Її Дитя…

Як по зимі

Приходять нові весни,

По смерті так

Прийде нове життя.

Я вірю й вірую

У день прийдешній,

У сонце, у добро

І у святу любов…

І в Україну,

Грішну і сердешну,

Розп’яту на хресті

Облудних молитов.

Моєї віри

Кинута зернина,

Землі своїй

Плоди свої несе..

В ім’я Отця, і Матері, і Сина —

Моя Вкраїна встане!

Воскресе!

Ольга БУДНІКОВА.

Клякнув хлопець там на мості,

Клякнув, та й молився,

Як піде на барикади,

Щоб живим лишився.

Не одну таку молитву

Божа Мати чула.

І під власний омофор

Як могла горнула.

Не усі із них змогли

Божу ласку мати,

Як почали із даху

Снайпери стріляти.

Вдома матінка рідненька

Серцем щось відчула,

І одразу в цю хвилину

Сину подзвонила.

Він лежав уже в той час,

В ті тяжкі хвилини.

Його друзі на майдані

Прапором накрили.

Не одному вражі кулі

Там життя забрали.

Вдома батьки, жінка й діти

Плакали-ридали.

"Плине кача по Тисині…", —

Пісня сумна лине.

Домовини, мов ті човни,

По майдані плили.

— Ми померли, любі друзі,

Не заради слави,

А за те, щоб з українців

Більше не знущались.

Надія ЗАЛЕЦЬКА.

У цей сумний, тривожний час

Стаєм ми на коліна.

І просим, Боже, ми Тебе:

Врятуй нам Україну!

Хоч знаю, грішні ми усі,

Карай не так жорстоко.

Ми діти рідної землі

І жити дуже хочем.

Своє життя, свою любов

Тобі лиш хочем дарувати.

І другого "царя" землі

Не хочем визнавати.

Той другий змій —  в нім зло кипить,

Душа черства, як камінь.

Він рідну землю марить захопить,

Хоча на це не має права.

Життя мине, воно пройде,

І там не він судити буде.

Там Божа кара дожене,

За кров невинную пролиту.

Ми просим, Богородице Тебе,

В тяжку годину захистити.

Своїх дітей у цій біді, благаємо не лишити!

Ми вірим щиро, що добро

І ласка Божа переможе.

А ця тривога і біда

Людей з’єднати зможе.

Мирослава, смт. Магерів.