Не будь байдужим!
Стояти осторонь,
Коли Вкраїна гине?
Стояти поряд спостерігачем?
Вже небо падає
Під ноги синє…
Так підіпри ж його своїм плечем!
Не будь байдужим! —
Материнські рани
Синівською любов’ю ізціли.
Свій хист і розум,
Тобі Богом дані,
У справу честі й совісті втіли.
Не будь сліпим! —
Поглянь на Україну:
В агонії і села, і міста…
Чи то благання,
Чи прокляття, сину,
Шепочуть посинілії вуста…
Ольга БУДНІКОВА.
Як важко мамі сина хоронити,
І діточкам малим прощатися з отцем.
І нам усім про це не забувати,
За нас усіх пропав він не один.
Життя забрали в хлопців-патріотів,
За те, що мрія в них була одна,
Щоб вільно жила наша Україна,
І не вертався в край наш сатана.
Цих нехристів не треба нам судити,
Бо їх усіх вже Господь покарав.
Вони хотіли довго панувати,
Та судний справедливий день настав.
Народ збудився, вийшов на майдани,
Бо у людей терпець ся увірвав.
Щоб більше в нашій рідній Україні
Бандит і злодій вже не керував.
Для всіх злодіїв влада ся скінчила,
Бо все, що вкрали, треба повертати,
А не як Пшонка, Захарченко і Добкін
З манатками з країни утікати.
Чому втікають гади з України,
Якщо вони по-людськи керували?
Адже у них була одна лиш мрія —
Що мало в Україні ще накрали.
Колись брехня й неправда випливає,
Бо справедливість завжди верх бере.
Якщо з людьми хтось чесно поступає,
Такий спокійно в світі проживе.
Роман ЛІСОВИЧ.
Народу України
Імена… Імена… Їх багато імен…
Що від нас відійшли в безконечність…
Бо народ України піднявсь в боротьбі
За волю свою й незалежність.
Ніхто собі того не міг уявити,
Нам навіть не снилось це в сні.
Що бандитська рука буде рвати країну,
Горітиме Київ в вогні.
І снайперські кулі летіли щосили,
Вбивали невинних дітей,
Батьки за дітей відімститись спішили,
Загинула сотня людей.
Спинись, перехожа людино!
І Сотні Небесній вклонись,
А потім ти стань на коліна
І щиро за неї молись!
За те, щоби гідність і воля
У нашій країні були,
Ця Сотня Небесна Героїв
За тебе життя віддали.
Галина СУХОРУДЧЕНКО, м. Рава-Руська.
Мрії "рашофашистів"
На межах України стоять війська ворожі —
Російські шовіністи війною нам погрожують.
Забрали Крим єхидно — сподобалось бандитам:
І край весь захопити бажають паразити.
Спить Путін: йому сниться прекрасная жар-птиця —
Так Ірод у сні марить про славную столицю.
Загарбати він хоче усю нашу державу,
Щоби собі привласнить князів великих славу.
Не думає зухвалець, що це йому не вдасться,
І зло його порочне, як бумеранг, воздасться…
Усе, що кат призначив для нашого народу —
Покутою обернеться агресорському роду.
Ми будемо Вкраїну завзято захищати,
А допоможе в цьому з небес Святая Мати.
Щоб ворога розбити й назавжди відігнати —
На бій з лукавим всім нам дружно треба стати!
Марія ОРИЩИН.
У ворожій облозі
Стоять сади заквітчані, неначе у диму,
У час цей референдум призначили в Криму.
Під дулом автоматів збирається народ —
Хода його невпевнена, немов на ешафот:
Наляканий, обдурений люд долю обирає,
А Путін-нечестивець вже руки потирає…
Він думає, що Господа за ноги ухопив
І ласий шмат земельки чужої прихопив.
Та Бог на супостата з небес піде війною —
І буде бій смертельний з московською ордою.
Це Каїн-братовбивця ввірвавсь в нашу державу,
Злорадно усміхається, під’юджений лукавим.
Нічого не залишилось святого у душі,
Зухвалець підраховує численні бариші.
Російський самодержець живе у беззаконні,
Весь світ земний тримаючи у блудному полоні.
Наліво та направо він бреше, як собака,
Бо манією величі страждає неборака.
Ми просим демократів усієї планети
Відвернути та відвести бандитські багнети.
В двадцять першому столітті гніт не допустити:
Забирайтеся, приблуди, із нашого Криму!
Геть чвалайте, посіпаки, на свої простори
І залишіть у спокої наше Чорне море!
У Сибіру, в Магадані: земель — не оглянуть,
Та бажає з Москви карлик чуже "прикарманить".
Хай співають в Україні солов’їні хори,
Будуть вільні, будуть мирні лани наші й гори.
Правда сили, щоб згасила всякий вражий прояв!
Слава Україні! Вічна слава її Героям!
Марія ОРИЩИН.
Без надії сподіваюсь
У світі нашім прагматичнім,
Жорстокім, злобнім і цинічнім,
Де мало так тепла душі,
І де красу беруть під ноги,
В пошані лицемірства тоги —
Надію на святе лиши…
Щоб скоренити нашу ницість,
Невігластво, облудну дійсність —
Затупляться мечі й ножі…
Повірити в земне й небесне,
У помисли високі й чесні —
О Боже милий, поможи!
Ольга БУДНІКОВА.
Син
Пробудилась вся наша Вкраїна,
Озирнулась, як живе весь світ.
Мати свого сина-патріота,
На могилі, наче тінь, стоїть.
Бо вогонь і все кругом палає,
І все навколо димом завело.
Та горить велике серце гніву,
Що людей до помсти привело.
І стоїть старенька, похиливши
Бідну сиву голову свою.
Бо впізнала тут свою кровинку,
Що поклав він голову свою.
Роман ЛІСОВИЧ.
Я вірю!
Я вірю прісно
У земне й небесне.
Я вірю в Матір
І Її Дитя…
Як по зимі
Приходять нові весни,
По смерті так
Прийде нове життя.
Я вірю й вірую
У день прийдешній,
У сонце, у добро
І у святу любов…
І в Україну,
Грішну і сердешну,
Розп’яту на хресті
Облудних молитов.
Моєї віри
Кинута зернина,
Землі своїй
Плоди свої несе..
В ім’я Отця, і Матері, і Сина —
Моя Вкраїна встане!
Воскресе!
Ольга БУДНІКОВА.
Клякнув хлопець там на мості,
Клякнув, та й молився,
Як піде на барикади,
Щоб живим лишився.
Не одну таку молитву
Божа Мати чула.
І під власний омофор
Як могла горнула.
Не усі із них змогли
Божу ласку мати,
Як почали із даху
Снайпери стріляти.
Вдома матінка рідненька
Серцем щось відчула,
І одразу в цю хвилину
Сину подзвонила.
Він лежав уже в той час,
В ті тяжкі хвилини.
Його друзі на майдані
Прапором накрили.
Не одному вражі кулі
Там життя забрали.
Вдома батьки, жінка й діти
Плакали-ридали.
"Плине кача по Тисині…", —
Пісня сумна лине.
Домовини, мов ті човни,
По майдані плили.
— Ми померли, любі друзі,
Не заради слави,
А за те, щоб з українців
Більше не знущались.
Надія ЗАЛЕЦЬКА.
У цей сумний, тривожний час
Стаєм ми на коліна.
І просим, Боже, ми Тебе:
Врятуй нам Україну!
Хоч знаю, грішні ми усі,
Карай не так жорстоко.
Ми діти рідної землі
І жити дуже хочем.
Своє життя, свою любов
Тобі лиш хочем дарувати.
І другого "царя" землі
Не хочем визнавати.
Той другий змій — в нім зло кипить,
Душа черства, як камінь.
Він рідну землю марить захопить,
Хоча на це не має права.
Життя мине, воно пройде,
І там не він судити буде.
Там Божа кара дожене,
За кров невинную пролиту.
Ми просим, Богородице Тебе,
В тяжку годину захистити.
Своїх дітей у цій біді, благаємо не лишити!
Ми вірим щиро, що добро
І ласка Божа переможе.
А ця тривога і біда
Людей з’єднати зможе.
Мирослава, смт. Магерів.
