Віршований порив Жовківчан
Поетичні рядки. Їх на редакційній пошті не бракувало ніколи.
Творчий люд живе на Жовківщині. Особливо це проявилося останнім часом.
Коли країна в надзвичайному стані. Емоції, крик душі, тривога і водночас, гордість та шана — все це вклалося у рядки і вилилося на папір. А ще — прийшла весна.
Не маємо права ігнорувати цей віршований порив. Особливо напередодні Всесвітнього Дня поезії.
Надія весни
Сонце з-за хмаринок мило визирає
Й ніжно, наче мама, променем торка,
І пташина пісня дзвінко так лунає,
Як шумить велика і стрімка ріка.
Пахне звідусюди, і земля радіє,
Мов мале дитятко, від солодких снів.
Ожила надія в серці й душу гріє.
Як же бракувало цих весняних днів!
Буває час…
Буває час, що ми самі не в змозі
Здолати стан, що відчаєм зовуть:
Душа болить, печалиться в тривозі,
А сірі хмари все тугу женуть.
І як же тут позбутися печалі?
Проблема людства, що не говори…
Життя земне – це вічні каруселі,
Дорога їх – то вниз, то догори.
Забути про невдачі і тривоги
І щастя повернути у серця
У змозі лиш молитва щира Богу,
Що ліками нам буде до кінця.
*** *** ***
Яскрава ніч. І зорі загадкові.
Яскравий місяць вистеляє путь.
Яке видовище, о Боже, як чудово!
Красиво як! Але на Сході йдуть
Бої там наче зорепади,
Неначе феєрверки в небесах —
Яскрава ніч, яскраво світять ʺГрадиˮ…
В очах вже не захоплення, а страх.
О, Господи Всесильний, Всемогутній,
Створив прекрасний світ Ти для життя.
Та скрізь плачу відлуння гучно чутно,
В душі вирують сильні почуття
Любові до Вкраїни, за свободу,
Печалі – за убитих юнаків.
Борімось, мій знедолений народе,
На рівні ноги стати час назрів!
Нехай нарешті рідна Україна
Розквітне в світлі сонця і роси,
І хай над гаєм пісня дзвінко лине —
Життя Бог дав для щастя і краси!
Мар’яна Сало.
Будьмо гідні!
Після Майдану боротьба триває
В неоголошеній страшній війні,
Земля могили Героїв приймає
У найсвятішій країні моїй.
Хай непоправних втрат не знає більш ніхто,
Хай горе не торкнеться жодної людини,
Так будьмо гідні Героїв АТО,
Хто став на захист своєї країни.
Бурхливо й сумно минає буття,
І невідома всім нам стелиться дорога,
Тож гідно й чесно проживім життя —
Цей найдорожчий дарунок від Бога!
Хай кожен усвідомить, зрозуміє,
Чим зможе прислужитися країні
І творить для Вітчизни, як зуміє,
Приносить честь і славу Україні!
Українець я маленький
Українець я маленький.
Літа так біжать швиденько,
Та коли я підросту,
В рідну Армію піду.
В українську, пречудову,
Стерегти наші кордони,
Буду мир оберігати
Й долі в Господа благати.
Миру й долі для Вкраїни —
Для своєї Батьківщини.
І заступництва святого
Для народу дорогого.
Ми за рідну Батьківщину
Згідні битись до загину,
Але, Боже, сохрани
Нас від всякої війни!
Зішли, Боже, ласку з неба —
Підростати всім нам треба —
Українськими синами
Й чудовими соколами.
Є з кого нам брати приклад,
До порядку всі ми звикли.
Будуть з нас сини чудові,
Будуть й воїни зразкові.
Дарія ПИЛЮХ.
Ми є. Були. І будем ми
Вітчизна. Рідна ти моя земля.
Який великий сенс у цьому слові!
Яка могутність в нім і визнання
Відважного, незламного народу!
За що ти борешся весь час?
Чому у тебе груди знову в крові?
Повір, ще вогник твій життя не згас,
Бо молимось у вірі та любові.
І знай, Вітчизно наша, вірний шлях
Нас виведе на обрану дорогу,
І вистраждану волю у боях
Не віддамо тепер уже нікому!
Ми не здамося, ти не сумнівайсь —
Споконвіків відомі ми, як мужні.
І хто би нас здолать не намагавсь —
Ми повсякчас готові і оружні.
Вирує час. Життя іде…
Далеко за вікном гудять гармати.
Ніхто вже нашу волю не вкраде,
Бо пам’ятаєм всі, хто наша Мати.
Бо знаєм славу, скраплену слізьми,
Що так давно запала нам у серце.
Ми є. Були. І будем ми! —
Не зазіхай на землю цю, чужинце!
Наталія ЗЕЛЕНЮХ.
