Головна Проблема Йдемо у Європу. Чи дійдемо?

Йдемо у Європу. Чи дійдемо?

136
0

Свого часу українці дали згоду на затягування пасків в обмін на обіцяні владою реформи. Усі розуміли економічну ситуацію: держава на грані дефолту, а ще й військова агресія північного сусіда. Так, треба пережити шокову терапію і сподіватися на проведення рішучої і швидкої модернізації економіки, запровадження європейських стандартів життя. Та гасло “жити по-європейськи” урядовці почали втілювати вибірково. Ціни — європейські, тарифи на комунальні послуги — захмарні, а зарплати — у тих же гривнях і девальвовані у відношенні до долара. Гривня знецінилась втричі. При стрімкому зростанні цін на всі групи товарів, особливо на імпортовані, подорожчанні комуналки — про збільшення доходів населення навіть не ведеться мова, обіцяють мінімальну зарплату підняти лише у грудні і то на копійки. А як виживати пересічним українцям?

За 100 днів роботи уряд прозвітував, що в умовах російської агресії і втрати економіки робить усе можливе, щоб Україна втрималася на плаву, і не переймається своїми рейтингами, ні популярністю. Роботи — більш ніж достатньо. Воєнні дії на Сході, мільярдні витрати на армію, знищена інфраструктура, втрата території і 20% економіки. А ще — енергетична залежність, закриття російського ринку, мільярдні державні борги і тяжкий спадок — тотальна корупція у системі державної  влади. Усе це далеко не весь перелік викликів, які, за словами урядовців, треба долати водночас.

Такі проблемні економічні реалії розуміє кожен українець. От тільки невтямки йому, чому весь тягар українська влада перекладає на плечі простих людей. Експерти аналізують останні новації влади й роблять висновки, що уряд й парламент пішли протоптаною стежкою — оббирати найбідніших і незахищених.

Шоковим “сюрпризом” для українців стало рішення НКРЕКП про підняття з 1 квітня тарифів на газ. Мінімальна ціна для населення зросте у 3,3 рази — до 3 гривень 60 копійок за кубометр. Це якщо обсяги споживання упродовж опалювального сезону від 1 жовтня до 30 квітня становитимуть 200 кубометрів. У літній період, незалежно від використання, діятиме ще захмарніший тариф — 7 гривень 20 копійок. У квітні та вересні зростуть тарифи на електроенергію — і це ще не завершальний етап подорожчання. Нас переконують, що роблять усе можливе, щоб довести тарифи до економічно обґрунтованого рівня, як у Європі. Тоді ж чому, відповідно до комунальних послуг, не намагаються узгодити доходи населення? Адже при такому рівні тарифів і середня зарплата в Україні, згідно з розрахунками експертів, мала б становити не менш, як 15 тисяч гривень на місяць. Із початком наступного опалювального сезону через подорожчання тарифів суттєво знизяться платежі. Чимало людей постане перед вибором — між сумлінною платнею і купівлею продуктів. Навіть закладених у бюджеті коштів на субсидії не вистачить для покриття допомоги на оплату комунальних послуг малозабезпеченим. Якщо за субсидією звернеться кожна друга сім’я, такого навантаження не витримають ні самі органи соцзахисту, ні бюджет. Звичайно, не піднімати тарифи не можна. Але не можна і перегнути палицю, бо ефект буде зворотній. Це призведе до масових неплатежів…

 І все, що нині запроваджується урядом, вкладається у формулу “на вимогу МВФ”. Фахівці Фонду не вимагають конкретно підвищувати тарифи, продовжувати пенсійний вік чи урізати пенсії працюючим пенсіонерам. МВФ як фінансова кредитна інституція вимагає збалансованості дохідної і витратної частин Державного бюджету, аналізує і вказує на проблемні місця. Кредити можна давати й без різкого погіршення соціально-економічної ситуації. Та для цього потрібні конкретні реформи. Шокова терапія без наркозу, чомусь, стосується пересічної частини українців, а не окремої олігархічної касти, яка диктує свої правила гри на ринку. А державотворці не застосовують належних регулюючих функцій.

Галопуюча девальвація нашої національної валюти з початку нинішнього року неабияк шокувала українців. Кожного дня люди спостерігали за курсом долара, євро, які щодоби на декілька гривень дорожчали. Відповідно наші доходи щораз знецінювались. Коли ж іноземна валюта сягнула максимальних показників, уряд вирішив узятися за стабілізування, бо зрозумів, що треба вживати важелі впливу на  монетарну політику. Щоправда, готівкові валютно-обмінні операції перекочували на чорний ринок і донині процвітають у міняйл. Про хаос на валютному ринку ми друкували матеріал у № 6 районної газети від 12 лютого 2015 р.

Щоб врятувати свої гривневі заощадження від знецінення, люди масово вирішили вкладати гроші у товар. Спочатку розкупили побутову техніку, господарські товари широкого вжитку, а далі почався ажіотаж на найнеобхідніші продукти харчування. Борошно, цукор, олію, макарони, крупи — все змітали з полиць магазинів чи на ринку. І мали рацію, бо за кожним новим завезенням постачальники збільшували ціну. Дехто звинувачував ажіотажний попит людей, мовляв, підприємці на тому гріють руки. «Я могла купити олію по 23 гривні за літр, а тепер вимушена платити за неї більше 30 грн., — поділилася у супермаркеті жінка, що вибирали цей популярний продукт. — А ви кажете ажіотаж через людей. Населення хоч якось хоче зробити запас за старими цінами».

Зрозуміле подорожчання імпортованих товарів, бо вони напряму прив’язані до курсу долара, євро чи злотого (це кава, чай, заокеанські фрукти, побутова хімія та ін.), а от чому вітчизняні товаровиробники так активно відгукнулися на підняття цін — однозначних пояснень немає. Ще й газ й електроенергія не подорожчали, а цифри на цінниках щораз збільшувались. Може, основною статтею витрат у собівартості продукції стали транспортні послуги, які зросли із подорожчанням пального? Борошно, хліб, крупи зростали у ціні кожного дня. У магазинах не встигали змінювати ціни, звісно, у сторону зростання. Підприємців лякали гуртово-закупівельні ціни. Знецінення гривні, ажіотажні настрої, некерована цінова політика лягли на плечі пересічних українців. Тепер їх гаманець заради купівлі продуктів першої групи необхідності миттєво зменшується, а покупок — катма.

Уляна ЛАЩІВСЬКА.

(Далі буде).