Він намагався бути моїм братом,
Але мене ніколи не любив,
Нахабою заліз у мою хату
І що задумав, те собі робив.
Він плюндрував мою чарівну мову –
Дзвінкоголосну пісню солов’я.
І нашу вишиванку кольорову
Хотів він вишвирнути геть, аж на сміття.
Мою сестру, і батька,й матір рідну,
Аж у Мордовію далеку завезли
За те, що так любили Україну
І синьо-жовтий прапор берегли.
Та я мовчав, мовчав десятки років,
Бо бачив зрадників серед своїх.
Я злобу стис в кулак й чекав, допоки
Прозріє покоління молодих.
Я вижив. Врятували добрі люди,
В зеленім лісі друзів я зустрів,
Та біль душі ніколи не забуду,
Хоча з літами зовсім посивів.
То він хотів назватись моїм братом,
Той московит в фуфайці й кирзаках?
Та я скоріш назвав би його катом
З брудною совістю і кров’ю на руках!
Бандера! — кожен раз мені закине…
Так, я бандерівець – вояк УПА!
Я знову йду на захист Батьківщини,
Туди, де чобіт ворога ступа.
Іде війна. Агресори з Росії
На нашу землю зазіхнули знов,
Вони над нашим краєм горе сіють,
Та з нами Бог, і Правда, і Любов.
Хай над землею звук трембіти лине
Хай повнить все навколо по вінця:
За рідний край, за рідну Україну
Ми будемо стояти до кінця.
Нас вже нікому більше не здолати,
Відважно стоїмо плече в плече,
Бо український дух у нас завзятий,
Бо українська кров у нас тече.
Нащадкам нашим залишаєм пам’ять
Священну, вічну, як саме життя.
Герої України не вмирають,
Лише ідуть до вічності буття!
Марія Грех, с. Сопошин.
