Головна Поезія Я – бандерівець!

Я – бандерівець!

723
0

Він намагався бути моїм братом,

Але мене ніколи не любив,

Нахабою заліз у мою хату

І що задумав, те собі робив.

Він плюндрував мою чарівну мову –

Дзвінкоголосну пісню солов’я.

І нашу вишиванку кольорову

Хотів він вишвирнути геть, аж на сміття.

Мою сестру, і батька,й матір рідну,

Аж у Мордовію далеку завезли

За те, що так любили Україну

І синьо-жовтий прапор берегли.

Та я мовчав, мовчав десятки років,

Бо бачив зрадників серед своїх.

Я злобу стис в кулак й чекав, допоки

Прозріє покоління молодих.

Я вижив. Врятували добрі люди,

В зеленім лісі друзів я зустрів,

Та біль душі ніколи не забуду,

Хоча з літами зовсім посивів.

То він хотів назватись моїм братом,

Той московит в фуфайці й кирзаках?

Та я скоріш назвав би його катом

З брудною совістю і кров’ю на руках!

Бандера! — кожен раз мені закине…

Так, я бандерівець – вояк УПА!

Я знову йду на захист Батьківщини,

Туди, де чобіт ворога ступа.

Іде війна. Агресори з Росії

На нашу землю зазіхнули знов,

Вони над нашим краєм горе сіють,

Та з нами Бог, і Правда, і Любов.

Хай над землею звук трембіти лине

Хай повнить все навколо по вінця:

За рідний край, за рідну Україну

Ми будемо стояти до кінця.

Нас вже нікому більше не здолати,

Відважно стоїмо плече в плече,

Бо український дух у нас завзятий,

Бо українська кров у нас тече.

Нащадкам нашим залишаєм пам’ять

Священну, вічну, як саме життя.

Герої України не вмирають,

Лише ідуть до вічності буття!

Марія Грех, с. Сопошин.