День пам’яті рівноапостольного князя Київського Володимира Святославовича відзначається 28 липня. Він був онуком святої княгині Ольги, яку почитають 24 липня. Князь Володимир не тільки сам навернувся до християнства, але й посприяв тому, щоб воно стало державною релігією Київської Русі.
Народився майбутній князь 954 року в Києві. Період його князювання в Стольному граді тривалий – 35 років: від 980 до 1015 року. Існує багато версій щодо часу і місця хрещення князя. Літопис говорить про 988 рік. А ось щодо місця, то найбільша суперечка у тому чи було це в Херсонесі, чи в Києві. Після свого хрещення Володимир наказав киянам хреститися, а поганських ідолів скинути в Дніпро. За наказом князя збудували чимало храмів, зокрема Десятинну церкву в Києві.
Проте християнство на українських землях з'явилося задовго до Володимирського хрещення. Поширення його на українських землях датують І ст., пов’язуючи з легендарним перебуванням на Київських пагорбах апостола Андрія Первозванного. Натомість на західноукраїнських землях християнство поширилося у ІХ-Х ст. з Моравії, де Церкву заснували рівноапостольні свв. Мефодій і Кирило. Тому хрещення Русі князем Володимиром було продовженням тривалого процесу християнізації Київської Русі.
Володимир Великий не тільки прийняв святу віру і охрестив увесь народ, але також став її ревним апостолом. Християнська віра мала особливо благодатний вплив на серце, душу і характер Володимира. Християнський досвід робив з князем дивовижні зміни. Він став добрим, лагідним з усіма. Основну свою діяльність він тепер вбачав у благодійності: будував лікарні, притулки для старих і немічних, відпускав на волю рабів, звільняв від залежності боржників і невільників, дбав про хворих та бідних. Із часом він навіть злочинців не хотів засуджувати до смертної кари, оскільки вважав це гріхом. Він був, за словами Київського митрополита Іларіона, «…одягом для нагих, поживою для голодних, прохолодою для спраглих, помічником для вдовиць, притулком для мандрівників, пристановищем для бездомних, захисником скривджених і збагачувачем убогих». Добра слава про святого князя поширювалася серед народу. Наприкінці свого життя він став найшановнішою особою в державі.
Помер хреститель Київської Русі 15 липня 1015 року і був похований у збудованій ним 996 року Десятинній церкві.
Поміж великими і світлими мужами нашої княжої держави святий Володимир Великий, наче сонце, сяє своєю невмирущою славою, величчю і заслугами. В історії Руси-України його записано золотими літерами не тільки як могутнього і розумного володаря, але, передусім, як хрестителя, просвітителя і ревного апостола християнської віри. Свята віра, яку він прийняв у візантійському обряді, стає з часом серцем і душею нашого народу й держави. Вона стає сильною моральною основою нашого народу, основою нашої культури, звичаїв і обрядів. Тією християнською вірою наш народ довгі-довгі сторіччя жив і кріпився, тією ж вірою він і сьогодні живе і кріпиться в неволі безбожества. Велика заслуга святого Володимира Великого, що дав нашому народові цінний скарб святої віри. Він вічно житиме у серці нашого народу як його хреститель, апостол і святий.
Підготувала Зоряна ГУМНИЦЬКА.
