Інспірації творчості періоду українських визвольних змагань першої чверті
ХХ ст. у розписах церкви Пресвятого Серця Христового в м. Жовкві. Серед багатющої мистецької спадщини Жовкви особливе місце посідають розписи храму Пресвятого Серця Христового, виконані українським художником Юліаном Буцманюком. Розписи незвичні, хоч стиль виконання характерний для часу першої половини ХХ ст. — сецесія (перехід етапу в мистецтві). Але яка це сецесія! Скільки національного в тих розписах. Яка сила вплинула на митця і спонукала до створення тих розписів, що передувало їх появі, які думки, які ідеї вкладав художник в своє малювання? Відповіді на ці питання в радянські часи можна було лише прошептати і тільки надійним людям, мало того, самі монахи-василіяни, котрим належав храм, забілили розписи південного трансепту, побоюючись їх знищення. Що ж зобразив художник в просторі релігійної тематики, де важливим є канон, традиція сакрального малярства. Де джерело натхнення, звідки черпав він теми для своїх розписів?
Для відповіді на ці питання варто звернутися до біографії митця.
Юліан Буцманюк народився в селі Сморжеві на Львівщині 3 липня 1885 року в родині вчителя. Змалечку виявляв хист до малювання, цікавився мистецтвом. Відвідував школу із мистецьким ухилом. Рано осиротів і мусів сам дбати про своє виживання. Маючи непересічний талант, навіть без належної освіти отримав роботу, як художник — допомагав при розмалюванню бічної нави латинської катедри, самостійно розписав святилище церкви містечка Конюхи на Тернопільщині, де священиком був Ксенофонт Сосенко, брат Модеста Сосенка — відомого художника. Саме Модест Сосенко став вчителем Юліана Буцманюка.
У 1908 році Юліан Буцманюк вступає на навчання до Академії мистецтв в Кракові. Велику роль у долі молодого митця зіграв митрополит Андрей Шептицький. Він зацікавився молодим Буцманюком і призначив йому стипендію для навчання в Кракові, як робив це у випадку багатьох українських хлопців, ставлячи їм тільки одну умову — повернутися на батьківщину і використати свій талант і знання на добро рідного краю. Юліан відчував себе “як в раю”, про що написав митрополиту, дякуючи за можливість навчання. Під час студій Буцманюк працював при реставрації Марійського костелу в Кракові, у вітражній фірмі Г. Желенського. За фінансової допомоги митрополита Юліан у 1912 році відбув у подорож до Мюнхена, відвідав Італію — Рим, Флоренцію, Мілан.
Навчання в Академії Буцманюк успішно закінчив у 1914 році і отримав стипендію австрійського уряду для навчання закордоном. Художник мріяв про Італію, але починається Перша світова війна, і він з художника стає воїном.
Не вагаючись, Юліан Буцманюк став до лав січового стрілецтва, будучи патріотом, відчуваючи свій громадянський обов’язок, увесь свій талант митець віддав військовій справі. Розуміючи, що саме зараз твориться історія Української держави, УСС зробили усе для збереження своїх слiдів, “щоб нащадки не стояли перед пустими сторінками української минувшини. Важливою ділянкою цієї роботи стало мистецтво та художня творчість. Саме четар Юліан Буцманюк на початку 1915 р. став натхненником і організатором “Пресової Кватири”, головним завданням якої стало збирання матерiалiв до iсторiї Українських Січових Стрільців та збереження їхніх традицій. Ще в Горонді Ю. Буцманюк створив низку портретів та малюнків стрільців та старшин УСС. Випускник Краківської академії мистецтв у цей час не тільки малював, але й багато фотографував. Стрілецька фотографія стала найточнішим документом того часу — було відзнято фактично всі сторони життя стрілецтва, його будні та свята, бойові походи та відпочинок.
Юліану Буцманюку пощастило, він не тільки малював і фотографував, він спілкувався із такими визначними митцями, як О. Курилас, І. Іванець, О. Сорохтей, Л. Гец, Ю. Назарак, І. Качмар, усі вони, маючи професійну освіту, йшли в ногу з часом і творили в стилі сучасних течій європейського мистецтва — імпресіонізму, експресіонізму, символізму. Праця обіч таких особистостей стала позитивним досвідом, професійно збагатила митця. Фотографії Буцманюка із фронту друкувалися в часописах, відкриваючи усі жахи війни, серія поштівок на стрілецьку тематику, намальованих Юліаном, вийшла в січні 1915 року, він також був автором ряду відзнак УСС.
У 20-х роках Буцманюк опинився в чеських таборах, після їх ліквідації продовжив навчання в Празькій академії мистецтв, проігнорувавши пропозицію служби у чеському війську. Отримавши диплом Празької академії, художник у 1927 році повернувся до Львова. Тут починається його педагогічна практика, і знову доля зводить митця із монахами-василіянами в Жовкві.
Ще в 1910-1911 роках, будучи студентом, Юліан Буцманюк виконав розписи каплиці церкви Різдва Христового монастиря оо. Василіан у Жовкві. Розписи каплиці було визнано досконалими. Усі зійшлися на думці, що художникові треба довірити розмалювання усієї церкви. Але це затягнулося на роки. У 1932 році Буцманюк повернувся до розписів церкви. Збагачений досвідом війни, зрілий художник, за спиною в котрого добра школа, а в папці тисячі замальовок, етюдів, фотографій. Розписи церкви стали для митця реалізацією завдання, котре ставилося перед січовим стрільцем Буцманюком— увіковічення історії українських національно-визвольних змагань першої чверті ХХ століття.
Художник залишив на стінах храму історію України, намальовану в історичних постатях. Ідея — не нова. Такі розписи існують в храмах Англії, Франції, Німеччини і не тільки. Але тут ми маємо справу із храмом, що знаходиться на території чужої держави. Саме цим своїм вчинком Юліан Буцманюк не тільки не дав померти народній пам’яті про події української історії, але й утверджує надію, що український народ таки буде жити в своїй державі.
Розписи храму художнику не вдалося закінчити — його творча ідея не була до кінця реалізована. Події 1939 року заставили митця емігрувати — Краків, Відень, Мюнхен і нарешті Едмонтон — скрізь Буцманюк знаходив себе, як український митець-патріот.
Саме в Єдмонтоні художник реалізував ще один свій проект — розписи кафедрального собору Святого Йосафата. Митець залишився вірним своїй патріотичній місії і його розписи носять виразний національний характер, служать моральною підтримкою для тисяч емігрантів, що їх доля закинула в Канаду.
Життя митця закінчилося 30 грудня 1967 року, похований він в чужинській Канаді, що стала батьківщиною для багатьох українських патріотів.
У сучасній Україні ми відкриваємо для себе роботи Юліана Буцманюка, як свідчення високого професіоналізму і патріотизму. Небагато творів митця збереглися у музеях. У Жовкві знаходиться найбільший об’єкт онументального живопису, виконаного Буцманюком — розпис церкви Пресвятого Серця Христового, монастиря отців Василіан, що приваблює своєю досконалою красою. Тисячі відвідувачів із різних куточків планети, люди різних професій, релігійних і мистецьких вподобань щороку відвідують храм, щоб помилуватися творами Юліана Буцманюка.
Софія КАСЬКУН,
мистецтвознавець.
