Головна Поезія Поезія Ярослава Довганика

Поезія Ярослава Довганика

160
0

Кремлівським варварам!

Здичавілу вдачу — мають москалі,

Вони сатаністи на Божій землі.

Поки не поглине різників покров,

Доти будуть пити гади людську кров.

Та вгамує спрагу Путя-сатана,

Хоч без України буде їм хана.

Загарбана Слава — пропаде навік,

Русь все позбувалась тупих недорік.

Любов породити може доброта,

У якої, звісно — золота мета!

Ще намус щасливим ніхто та не був.

Не один злочинний «союз» вже загув.

Тож, пора змиритись із вироком долі,

Якщо і не має на те неба волі…

«Братами» не стануть  доброчинець й злодій,

Світ-бо не прощає варварських пародій!

Нині людство стало дещо та мудріше,

Тому жити прагне трохи розважніше.

Вже пора збагнути: підлість — зловорожа,

І у гідних серце  не є вона вхожа!

 

Полум’я майдану у душі горить

Полум’я Майдану у душі горить,

Воно окриляє змін  величних мить.

Випікає в серці нестерпимий біль,

Концентрує розум на звитяжну ціль:

Відновити Віче, як колись було!

Діло чоловіче, щоб всякчас цвіло.

Щоб Вкраїна рідна — справді відновилась,

За волю повстала  і долею впилась.

Щоб ніхто й ніколи не терзав-бо нас,

Й ми були для світу, як дороговказ!

Вміли вже, від нині, раду собі дати,

Воріженьків наших за грати запхати.

Щоб більш не плодились сатанинські діти,

І любов зростала під звуки трембіти.

Ту Небесну Сотню  ангел надихав,

Щоб лихий вжахнувся — й більш не розпинав.

Аби Божі діти — мужністю гордились,

Жили завжди дружно, розумом ділились.

Та світ дурилюдства таки доконали,

Рідних неба гідно повсякчас вславляли.

Щоб Сонечко Правди —  нице спопеляло,

Блаженне й достойне щастя наділяло!

Ярослав ДОВГАНИК.