Кремлівським варварам!
Здичавілу вдачу — мають москалі,
Вони сатаністи на Божій землі.
Поки не поглине різників покров,
Доти будуть пити гади людську кров.
Та вгамує спрагу Путя-сатана,
Хоч без України буде їм хана.
Загарбана Слава — пропаде навік,
Русь все позбувалась тупих недорік.
Любов породити може доброта,
У якої, звісно — золота мета!
Ще намус щасливим ніхто та не був.
Не один злочинний «союз» вже загув.
Тож, пора змиритись із вироком долі,
Якщо і не має на те неба волі…
«Братами» не стануть доброчинець й злодій,
Світ-бо не прощає варварських пародій!
Нині людство стало дещо та мудріше,
Тому жити прагне трохи розважніше.
Вже пора збагнути: підлість — зловорожа,
І у гідних серце не є вона вхожа!
Полум’я майдану у душі горить
Полум’я Майдану у душі горить,
Воно окриляє змін величних мить.
Випікає в серці нестерпимий біль,
Концентрує розум на звитяжну ціль:
Відновити Віче, як колись було!
Діло чоловіче, щоб всякчас цвіло.
Щоб Вкраїна рідна — справді відновилась,
За волю повстала і долею впилась.
Щоб ніхто й ніколи не терзав-бо нас,
Й ми були для світу, як дороговказ!
Вміли вже, від нині, раду собі дати,
Воріженьків наших за грати запхати.
Щоб більш не плодились сатанинські діти,
І любов зростала під звуки трембіти.
Ту Небесну Сотню ангел надихав,
Щоб лихий вжахнувся — й більш не розпинав.
Аби Божі діти — мужністю гордились,
Жили завжди дружно, розумом ділились.
Та світ дурилюдства таки доконали,
Рідних неба гідно повсякчас вславляли.
Щоб Сонечко Правди — нице спопеляло,
Блаженне й достойне щастя наділяло!
Ярослав ДОВГАНИК.
