Слово про Надію Савченко – непохитну українську льотчицю, депутата Верховної Ради України з фракції «Батьківщина» та депутата Парламентської Асамблеї Ради Європи
Героя часу має кожна країна,
Йде в ногу з ним до вершин свої мрії,
Такого героя має й Україна
В образі жінки Савченко Надії.
Надія – дочка із козацького роду,
Що духом своїм нам блаженство несе,
В якім домінують праця і добробут,
Воля й свобода в житті понад все.
Надія — це звершення наших замірів,
Що поклав на нас наш український час,
Час звільнити край від кремлівських вампірів
Й повернуть Україні Крим і Донбас.
Тому й, мабуть, Надія пілотом стала,
Так веліла, знать, сама її земля,
На літаку своїм Донбас захищала,
І в руки попала шакалам Кремля.
Шакали в Росію її передали,
Їй «рай» феесбе обіцяла в Росії.
Але ж їй понад все святі ідеали
Рідного краю і неньки Марії.
В російській тюрмі вона гордо трималась,
Мов на Січі, стрункий, козацький наш дуб,
І часто на суд у футболці з’являлась,
З якої сіяв український тризуб.
Вітанням своїм вона суд хвилювала,
Піднявши руку, мовила щосили:
Слава Україні і Героям слава!
Мов, громом з неба, всіх приголомшила.
Українською в суді вона говорила,
(Наче тим віддаючи честь Кобзарю),
Й відверто своїм суддям заявила:
Українкою я на світ народилась,
Українкою також з честю помру.
Гнилим зрубом там її мову назвали,
Яка для шани неварта пожертви.
Це – свята мова! Громом пролунала,
А за святе все вартує й померти.
Як офіцер, капітан авіації,
В тюрмі Надія час не марнувала,
На пам’ять для себе, родини і нації
Багато писала і малювала.
Над тим судом Надя суддею вже стала,
Мов вивела з лісу незнаних заблуд,
В законі вона в глухий кут їх загнала,
Й весь хворий на голову путінський суд.
Два смертельні гріхи їй приписали,
Ніби вбила вона двох журналістів,
Котрі ще до вильоту її пропали,
Але ж російський суд, то – суд фашистів.
Майже два роки її в тюрмі тримали,
(Такий термін бува хіба в Росії),
Майже два роки вона голодувала
Чекала волі, але в безнадії.
Той суд відбувся в Росії, без мороки,
Двадцять другого березня шістнадцятого року.
Її засудили на 22 роки
За її честь, мов кришталь, без пороків.
Так здавна судила імперська Росія,
На основі тиранів традиції,
Вона нас й тебе засудила, Надіє,
За святу українську позицію.
Росію не турбує твоя «провина»,
Лише твоя українська стихія,
Що збилася в хвилю «Нова Україна»,
Котру не здолає вже тиранія.
Надія Савченко – наша Батьківщина,
України новий, живий самоцвіт,
Її звільнить сам Бог, Він – Правда єдина,
Через відданий Правді людяний світ.
P.S. Російський суд, це – одні лише пороки,
По-народному зветься ідіотизм,
В нім українців судять на довгі роки,
За гріх їх священніший, патріотизм.
Богдан ЧУЛИЙ.
