Головна Поезія Слово про Надію Савченко

Слово про Надію Савченко

132
0

Слово про Надію Савченко – непохитну українську льотчицю, депутата Верховної Ради України з фракції «Батьківщина» та депутата Парламентської Асамблеї Ради Європи

Героя часу має кожна країна,

Йде в ногу з ним до вершин свої мрії,

Такого героя має й Україна

В образі жінки Савченко Надії.

Надія – дочка із козацького роду,

Що духом своїм нам блаженство несе,

В якім домінують праця і добробут,

Воля й свобода в житті понад все.

Надія — це звершення наших замірів,

Що поклав на нас наш український час,

Час звільнити край від кремлівських вампірів

Й повернуть Україні Крим і Донбас.

Тому й, мабуть, Надія пілотом стала,

Так веліла, знать, сама її земля,

На літаку своїм Донбас захищала,

І в руки попала шакалам Кремля.

Шакали в Росію її передали,

Їй «рай» феесбе обіцяла в Росії.

Але ж їй понад все святі ідеали

Рідного краю і неньки Марії.

В російській тюрмі вона гордо трималась,

Мов на Січі, стрункий, козацький наш дуб,

І часто на суд у футболці з’являлась,

З якої сіяв український тризуб.

Вітанням своїм вона суд хвилювала,

Піднявши руку, мовила щосили:

Слава Україні і Героям слава!

Мов, громом з неба, всіх приголомшила.

Українською в суді вона говорила,

(Наче тим віддаючи честь Кобзарю),

Й відверто своїм суддям заявила:

Українкою я на світ народилась,

Українкою також з честю помру.

Гнилим зрубом там її мову назвали,

Яка для шани неварта пожертви.

Це – свята мова! Громом пролунала,

А за святе все вартує й померти.

Як офіцер, капітан авіації,

В тюрмі Надія час не марнувала,

На пам’ять для себе, родини і нації

Багато писала і малювала.

Над тим судом Надя суддею вже стала,

Мов вивела з лісу незнаних заблуд,

В законі вона в глухий кут їх загнала,

Й весь хворий на голову путінський суд.

Два смертельні гріхи їй приписали,

Ніби вбила вона двох журналістів,

Котрі ще до вильоту її пропали,

Але ж російський суд, то – суд фашистів.

Майже два роки її в тюрмі тримали,

(Такий термін бува хіба в Росії),

Майже два роки вона голодувала

Чекала волі, але в безнадії.

Той суд відбувся в Росії, без мороки,

Двадцять другого березня шістнадцятого року.

Її засудили на 22 роки

За її честь, мов кришталь, без пороків.

Так здавна судила імперська Росія,

На основі тиранів традиції,

Вона нас й тебе засудила, Надіє,

За святу українську позицію.

Росію не турбує твоя «провина»,

Лише твоя українська стихія,

Що збилася в хвилю «Нова Україна»,

Котру не здолає вже тиранія.

Надія Савченко – наша Батьківщина,

України новий, живий самоцвіт,

Її звільнить сам Бог, Він – Правда єдина,

Через відданий Правді людяний світ.

P.S. Російський суд, це – одні лише пороки,

По-народному зветься ідіотизм,

В нім українців судять на довгі роки,

За гріх їх священніший, патріотизм.

Богдан ЧУЛИЙ.