Ні, не байдуже нам було і є, і буде,
Допоки житимем в краю нам Богом даним:
Хто були ми колись, що зараз ми за люди?!
Що українці ми, не малоросіяни!
Цей факт історія Європи нам розсудить.
Вчитаймося лише, як слід, в її глибини:
Прадавній Київ — наш прабатько, люди,
Київська Русь — праматір України.
Читаймо, бо, між тим, історію подальшу,
Вже про Москву й імперію російську,
І ми дізнаємось без краплі фальшу,
Хто жив у ній, служив у неї в війську:
Калмик, башкир, мордвин і чукча напівдикий,
Та окрім них, ще коло ста народів,
(Збились в російський у народ безликий)
Позбавлені державності й свободи.
І ми також були у тому кодлі,
Москви німі раби-каліки,
Але при Божій волі добрій,
Позбулись ми Москви «опіки».
За цю від Бога допомогу,
Осанну всі в душі щоднини
Всевишньому співаймо Богу
На многі літа України!
Богдан ЧУЛИЙ.
